Екологічна криза в Ірані викликає загальнонаціональні хвилювання

Іран зіткнувся з безпрецедентною конвергенцією екологічних криз, яка стала каталізатором широкомасштабних громадянських заворушень, додаючи ще один рівень складності до зростаючих політичних та економічних викликів країни. Десятиліття неадекватного управління навколишнім середовищем в Ісламській Республіці створили умови, які загрожують не лише екологічній стабільності країни, але й її політичному виживанню. Оскільки мільйони іранців виходять на вулиці в знак протесту, неспроможність уряду вирішити критичні екологічні проблеми виявилася однією з найбільш вразливих місць країни.

Криза дефіциту води в країні досягла загрозливих масштабів, у кількох провінціях відбулися сильні посухи, які спустошили сільськогосподарські громади та перемістили сільське населення. Озеро Урмія, колись найбільше озеро на Близькому Сході, зменшилося більш ніж на 70% за останні два десятиліття через погану політику управління водними ресурсами та будівництво греблі вище за течією. Ця екологічна катастрофа не тільки знищила місцеві екосистеми, але й позбавила засобів до існування для тисяч сімей, які залежали від ресурсів озера.

Забруднення повітря у великих іранських містах досягло небезпечного рівня, і Тегеран регулярно входить до числа найбільш забруднених столиць світу. Залежність уряду від сильно субсидованого викопного палива та застарілої промислової практики створила надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров’я, яка щодня вражає мільйони міських жителів. Школи та державні установи часто закриваються через небезпечний рівень якості повітря, що підкреслює безпосередній вплив екологічної недбалості на повсякденне життя.

Вплив зміни клімату посилив екологічну вразливість Ірану, оскільки підвищення температури та зміна режиму опадів загострюють існуючі проблеми. Країна пережила рекордну спеку, температура в деяких регіонах перевищувала 50 градусів за Цельсієм. Ці екстремальні погодні явища спричинили додаткове навантаження на і без того недостатню інфраструктуру країни та ускладнили сільськогосподарське виробництво в районах традиційного землеробства.

Реакцію уряду на ці екологічні виклики широко критикували як неадекватну та погано скоординовану. Незважаючи на неодноразові обіцянки реформ та інвестицій у захист навколишнього середовища, керівництво Ірану продовжує надавати пріоритет короткостроковим економічним вигодам над довгостроковою стійкістю. Такий підхід створив порочне коло, де погіршення навколишнього середовища підриває економічну стабільність, що, у свою чергу, обмежує ресурси, доступні для захисту навколишнього середовища.

Протести проти води стають все більш поширеними в Ірані, особливо в південно-західній провінції Хузестан, де арабські громади непропорційно постраждали від нестачі води. Ці демонстрації часто супроводжувалися жорстоким придушенням силами безпеки, що ще більше розпалювало громадський гнів і підкреслювало авторитарну реакцію уряду на законні екологічні скарги. Протести вийшли за межі простих вимог доступу до води до ширших закликів до підзвітності уряду та екологічної справедливості.

Економічні наслідки деградації навколишнього середовища в Ірані є приголомшливими, лише сільськогосподарські втрати коштують мільярди доларів щорічно. Фермери по всій країні були змушені покинути свої землі через нестачу води та деградацію ґрунту, що сприяє міграції в міста та безробіттю. Рибальська промисловість зазнала краху в багатьох регіонах, а потенціал туризму залишається нереалізованим через руйнування навколишнього середовища та погану якість повітря у великих містах.

Міжнародні санкції ускладнили здатність Ірану вирішувати екологічні проблеми, обмеживши доступ до сучасних технологій і міжнародного досвіду. Однак критики стверджують, що уряд використав санкції як привід, щоб уникнути відповідальності за десятиліття поганого управління навколишнім середовищем, які передували нинішньому режиму санкцій. Відсутність прозорості та підзвітності в процесі прийняття екологічних рішень підірвало довіру громадськості та підживило теорії змови щодо справжніх пріоритетів уряду.

Регіональне екологічне співробітництво було мінімальним, а відносини Ірану з сусідніми країнами часто були напруженими через політичну напругу та конкуруючі претензії на ресурси. Транскордонні екологічні проблеми, такі як пилові бурі, що походять з Іраку та Сирії, вимагають скоординованої регіональної відповіді, чого було важко досягти з огляду на поточний геополітичний клімат. Ця ізоляція обмежила доступ Ірану до регіональних екологічних ініціатив і найкращих практик.

Роль екологічного активізму в Ірані значно зросла, а низові організації та окремі активісти відіграють дедалі важливішу роль у підвищенні обізнаності про екологічні проблеми. Незважаючи на урядові обмеження та переслідування, захисники навколишнього середовища продовжують документувати та оприлюднювати масштаби екологічної шкоди по всій країні. Соціальні медіа стали ключовим інструментом для екологічних активістів для обміну інформацією та організації протестів, незважаючи на спроби уряду контролювати онлайн-дискурс.

Молоді іранці, зокрема, прийняли екологічні причини як форму політичного вираження, розглядаючи захист навколишнього середовища як невіддільну частину від ширших вимог демократичного врядування та прав людини. Університети стали центрами екологічної активності, а студенти організовують протести та просвітницькі кампанії, які часто стикаються з офіційним придушенням. Ця зміна поколінь створила нову динаміку в іранському громадянському суспільстві, де екологічні проблеми служать центром згуртування ширшої політичної опозиції.

Міжнародне співтовариство почало визнавати зв’язок між екологічною кризою в Ірані та регіональною стабільністю. Екологічні біженці з Ірану почали шукати притулку в сусідніх країнах, а транскордонні екологічні проблеми створили нові джерела регіональної напруги. Міжнародні екологічні організації закликали посилити підтримку груп громадянського суспільства Ірану, які займаються проблемами навколишнього середовища, незважаючи на політичні складнощі, пов’язані з такою підтримкою.

Заглядаючи в майбутнє, екологічне майбутнє Ірану залишається невизначеним, оскільки поточні тенденції свідчать про те, що умови продовжуватимуть погіршуватися без суттєвих змін у політиці. Уряд стоїть перед критичним вибором між збереженням статус-кво та впровадженням комплексних екологічних реформ, які вимагатимуть істотних політичних та економічних змін. Результат цього вибору, ймовірно, визначатиме не лише екологічну траєкторію Ірану, але й його політичну стабільність і міжнародне становище в найближчі десятиліття.

Перетин екологічної кризи та політичних заворушень в Ірані представляє ширшу глобальну тенденцію, де погіршення стану навколишнього середовища все частіше стає каталізатором соціальних і політичних потрясінь. Оскільки зміна клімату продовжує посилювати тиск на навколишнє середовище в усьому світі, досвід Ірану може служити попередженням про політичні наслідки екологічної недбалості та важливість проактивного екологічного управління для підтримки соціальної стабільності та політичної легітимності.