Стратегічний зсув Ірану: від терпіння до конфронтації

Роками Іран дотримувався стратегії стратегічного терпіння, ретельно вивіряючи свої відповіді на посилення тиску з боку Сполучених Штатів та Ізраїлю. Однак цей виважений підхід поступово поступився місцем більш конфронтаційній регіональній позиції, оскільки країна опинилася підштовхнута до краю безжальними санкціями, таємними операціями та бряцанням зброєю.

Корені цього зсуву можна простежити до одностороннього виходу Сполучених Штатів з ядерної угоди з Іраном у 2018 році, за яким послідувало відновлення руйнівних економічних санкцій. Це, у поєднанні з неодноразовими таємними атаками на ядерні об’єкти Ірану та іншу критичну інфраструктуру, завдало значних збитків економіці країни та розрахункам її керівництва.

Зіткнувшись із таким тривалим тиском, Іран почав критикувати більш відкрито, беручи участь у серії регіональних протистоянь, які підвищили напруженість на Близькому Сході. Від нападів на нафтові танкери в Перській затоці до удару безпілотника по нафтових об’єктах Саудівської Аравії Іран продемонстрував готовність до ескалації та поширення своєї влади за межі своїх кордонів.

Ця зміна стратегії була частково зумовлена уявленням про те, що Сполучені Штати та їхні союзники мають намір змінити режим в Ірані. Керівництво країни, сповнене рішучості зберегти владу, дійшло висновку, що для стримування подальшої агресії та збереження свого регіонального впливу необхідний більш рішучий підхід.