Міністерству оборони бракує системи відстеження жертв серед цивільного населення

Повне дослідження механізмів військового нагляду Великобританії виявило значну прогалину в процедурах підзвітності. Міністерство оборони працює без будь-якої офіційної системи, розробленої для систематичної оцінки того, чи призвели військові операції Великобританії до загибелі або поранень цивільного населення під час збройних конфліктів за кордоном. Цей важливий висновок став результатом внутрішнього дослідження, проведеного на замовлення самого департаменту, яке згодом було опубліковано після запиту щодо свободи інформації, поданого правозахисною організацією.

Наслідки цієї структурної відсутності є глибокими та далекосяжними. Без спеціальної інфраструктури моніторингу Велика Британія не має всебічного механізму для оцінки людських збитків її військового втручання проти некомбатантного населення. Оголошення дослідження є переломним моментом у поточних дебатах про військову відповідальність, прозорість і дотримання стандартів міжнародного гуманітарного права, які регулюють збройні конфлікти.

Згідно з висновками звіту, Міністерство оборони не має центрального реєстру, присвяченого документуванню інцидентів, заподіяних цивільним особам, або пов’язаних звинувачень. Ця відсутність є особливо вражаючою з огляду на те, що міжнародне співтовариство широко визнає, що жертви серед цивільного населення трапляються з трагічною регулярністю під час сучасних військових операцій. Відсутність централізованої документації робить фактично неможливим ведення повних записів або встановлення значущих моделей щодо цивільного впливу.

Департамент обґрунтовує цю прогалину тим, що існуючі процедури пом’якшення цивільної шкоди є достатньо надійними та ефективними. Незважаючи на задокументовані докази багатьох інших країн, які свідчать про те, що масові жертви серед цивільного населення можуть відбуватися і відбуваються під час військових кампаній, Міністерство оборони дійшло висновку, що створення офіційної системи реєстрації є непотрібним. Це міркування викликало ретельну увагу прихильників підзвітності, які сумніваються, чи можуть лише процедурні гарантії замінити прозору централізовану документацію.

Дослідження, яке є частиною процесів внутрішньої перевірки Міністерства оборони, вивчало поточні практики та протоколи в структурі військового командування. Дослідники виявили, що хоча окремі операції можуть включати певний рівень оцінки впливу на цивільних осіб, не існує системи загального відомства для збору, аналізу або звітування про ці інциденти стандартизованим способом. Цей фрагментований підхід створює значні проблеми як для внутрішнього нагляду, так і для зовнішніх механізмів підзвітності.

Викриття має значну вагу з огляду на характер сучасних конфліктів і складність військових операцій у населених районах. Війна в містах, удари безпілотників і операції під керівництвом розвідки все частіше відбуваються в середовищах, де присутність цивільних осіб неможливо повністю ліквідувати. Відсутність систематичного відстеження ускладнює розрізнення між жертвами серед цивільного населення, спричиненими загальновизнаними, але неминучими військовими потребами, і жертвами, які є результатом процедурних збоїв або помилок розвідки.

Правозахисна благодійна організація, яка ініціювала запит щодо свободи інформації, висловила серйозну стурбованість результатами дослідження. Прихильники прозорості стверджують, що військова відповідальність не може ефективно функціонувати без комплексного збору та аналізу даних. Вони стверджують, що залежність Міністерства оборони від існуючих процедур пом’якшення наслідків без паралельних механізмів документування створює прогалину перевірки, яка підриває довіру до офіційних запевнень щодо протоколів цивільного захисту.

Міжнародне гуманітарне право, встановлене Женевськими конвенціями та подальшими протоколами, зобов’язує збройні сили вживати всіх можливих запобіжних заходів, щоб мінімізувати шкоду цивільному населенню. Проте перевірка відповідності зазвичай залежить від прозорої документації та зовнішнього контролю. Відсутність централізованих обліків жертв серед цивільного населення надзвичайно ускладнює незалежну оцінку відповідності міжнародним спостерігачам і правозахисним організаціям.

Позиція Міністерства оборони відображає ширшу міжнародну напругу щодо військової прозорості. У той час як деякі країни ведуть детальні бази даних про жертви серед цивільного населення, інші стверджують, що повна публічна документація може поставити під загрозу оперативну безпеку або надати супротивникам тактичну розвідку. Схоже, що нинішній підхід Великої Британії надає пріоритет операційним міркуванням над прозорістю, хоча автори внутрішнього дослідження не сформулювали чітко свої висновки в цих термінах.

Час оприлюднення збігається з ширшими дискусіями в парламенті та громадянському суспільстві щодо відповідного нагляду за військовими операціями Великобританії. Нещодавні військові кампанії в різних регіонах викликали запитання щодо процедур оцінки втрат і механізмів, за допомогою яких розслідуються та вирішуються заяви про заподіяння шкоди цивільному населенню. Результати дослідження свідчать про те, що ці механізми нагляду працюють без єдиної системи для збору чи аналізу даних.

Офіційні особи оборони вказали, що окремі операції ведуть журнали інцидентів і що командні структури проводять оцінку, коли повідомляють про жертви серед цивільного населення або підозрюють їх. Однак ці розрізнені записи не вводяться в жодну централізовану систему аналізу. Цей децентралізований підхід створює труднощі для виявлення закономірностей, оцінки системних удосконалень або проведення всебічних післяопераційних оглядів, які можуть стати основою для майбутніх процедур.

Відсутність центрального реєстру також впливає на здатність Міністерства оборони відповідати на міжнародні запити щодо звинувачень у заподіянні шкоди цивільному. Коли зовнішні організації, іноземні уряди чи міжнародні органи запитують інформацію про конкретні інциденти, відповіді мають бути зібрані з різних джерел у кількох командних структурах. Цей процес створює можливості для непослідовності та ускладнює збір вичерпних відповідей.

Критики відзначають, що створення такої системи не буде технічно складним або надмірно дорогим. Багато держав-союзників ведуть реєстри жертв серед цивільного населення, і технологічна інфраструктура для централізованого збору даних є легкодоступною. Схоже, що основні перешкоди є інституційними та процедурними, а не технічними чи ресурсними. Це викликає питання про те, чи відображає нинішня структура МО свідомі політичні рішення, а не неминучі обмеження.

Оприлюднення дослідження є значним моментом прозорості щодо ландшафту військового нагляду у Великобританії. Хоча Міністерство оборони замовило дослідження, готовність оприлюднити висновки, які висвітлюють системні прогалини, свідчить про визнання необхідності певного рівня підзвітності. Проте критики стверджують, що виявлення проблем недостатньо без відповідних зобов’язань щодо впровадження рішень і структурних реформ.

Шлях уперед залишається незрозумілим. У звіті не міститься прямої рекомендації щодо створення центрального реєстру цивільних збитків, а також не пропонуються конкретні реформи існуючих процедур. Цей обережний підхід може відображати внутрішню розбіжність щодо відповідних відповідей або невпевненість щодо наслідків більш повної документації. Проте зростаючий тиск з боку громадянського суспільства, парламенту та міжнародних спостерігачів свідчить про те, що майбутні дискусії щодо військової відповідальності серйозно зіткнуться з цими висновками.