Твердження супермаркетів про «натуральність» — це лише маркетинговий ажіотаж

Комплексне дослідження практики австралійських супермаркетів виявило тривожну тенденцію: харчові продукти, на яких помітно вказуються екологічні твердження, як-от «натуральний», «стійкий» або «екологічно чистий», часто покладаються на необґрунтовані маркетингові твердження, а не на перевірені сертифікати. Це відкриття викликає серйозне занепокоєння щодо обману споживачів і ефективності екологічного маркування в бакалійній промисловості.

Дослідники з Інституту глобальної охорони здоров’я Джорджа провели обширний аналіз понад 27 000 упакованих продуктів харчування, доступних у п’яти великих австралійських мережах супермаркетів, зокрема Coles, Woolworths, Aldi, IGA та Harris Farm Markets. Обсяг цього дослідження являє собою один із найповніших аудитів заявлень щодо сталого розвитку в австралійському секторі роздрібної торгівлі на сьогодні. У дослідженні використовувалися суворі методології для оцінки як поширеності, так і дійсності екологічних повідомлень на упаковці продукту.

Отримані результати показують різкий розрив між маркетинговою риторикою та екологічною реальністю. Було виявлено, що багато продуктів, на упаковці яких зазначено екологічні переваги, мають значно вищі викиди вуглецю та вплив на навколишнє середовище, ніж аналогічні продукти без жодного екологічного маркування. Цей парадокс підкреслює проблематичну природу нерегульованої тактики зеленого промивання, яку використовують виробники та дистриб’ютори продуктів харчування.

Дослідницька група вивчила різні аспекти маркованих продуктів, зокрема показники їх фактичного впливу на навколишнє середовище, як-от використання води, вуглецевий слід, утворення відходів і споживання ресурсів. Дивно, але коли ці фактори були науково виміряні та порівняні з продуктами без екологічних тверджень, результати продемонстрували, що багато «стійких» варіантів показали не кращі, а в деяких випадках значно гірші, ніж їхні немарковані альтернативи. Цей висновок ставить під сумнів фундаментальну передумову, на основі якої споживачі приймають рішення про покупку на основі екологічної свідомості.

Різниця між справжніми перевіреними сертифікатами та необґрунтованими маркетинговими заявами є критичною прогалиною в захисті споживачів. Продукти, які мають законні сертифікати третьої сторони від визнаних екологічних організацій, продемонстрували вимірні відмінності у своєму впливі на навколишнє середовище. Проте більшість опитаних продуктів ґрунтувалися на розпливчастій термінології та самопроголошених екологічних характеристиках без незалежної перевірки чи стандартизованої оцінки.

Це розслідування підкреслює ширшу проблему оманливих етикеток харчових продуктів у сучасному середовищі роздрібної торгівлі. Без чіткої нормативної бази та стандартизованих визначень таких термінів, як «природний» і «стійкий», виробники, по суті, працюють у зоні, де креативний маркетинг може затьмарити фактичні екологічні показники. Зокрема, термін «натуральний» став майже безглуздим у продуктовому контексті, застосовуючи його до продуктів різного ступеня обробки та хімічних добавок.

<зображення src="https://static.theguardian.com/commercial/sponsor/07/Aug/2024/2575133e-da57- 4c13-96bf-894d3d4138fc-4596a9f9-80ed-4037-a53c-c94b673580c4-CJT-Blue-Stacked.png" alt="Дані оцінки впливу на навколишнє середовище та порівняльні діаграми викидів вуглецю" />

Дослідження має значні наслідки для споживачів, які намагаються приймати екологічно свідомі рішення про покупку. Багато покупців припускають, що помітне екологічне повідомлення вказує на щирі зусилля зменшити вплив на навколишнє середовище. Однак висновки Інституту Джорджа показують, що такі припущення часто помилкові. Споживачами, по суті, маніпулюють за допомогою стратегічного дизайну упаковки та ретельно вибраної мови, яка пропонує екологічну відповідальність, але не забезпечує її.

Експертний аналіз дослідницької групи показує, що австралійській галузі супермаркетів бракує достатнього регуляторного нагляду в сфері екологічних заяв. У той час як харчова промисловість жорстко регулюється в багатьох сферах — від харчового вмісту до маркування алергенів — екологічний аспект залишається в основному саморегульованим. Це створює ситуацію, коли компанії мають сильні фінансові стимули робити привабливі екологічні претензії без механізмів примусу, які б забезпечували точність і правдивість.

Дослідження також вивчало відмінності між різними проаналізованими мережами супермаркетів. Розподіл оманливих екологічних тверджень був узгодженим серед усіх великих роздрібних торговців, що свідчить про те, що це проблема загальногалузевого масштабу, а не поодинокі випадки неправильного маркування. І бюджетні роздрібні продавці, і продуктові магазини преміум-класу використовували схожі моделі екологічних повідомлень без відповідної екологічної ефективності.

Дослідники рекомендують кілька політичних втручань для вирішення цих висновків. По-перше, уряди повинні встановити чіткі визначення екологічних термінів, які використовуються в маркетингу продуктів харчування. По-друге, сторонні системи перевірки мають стати обов’язковими для будь-якого продукту, який містить екологічні заяви. По-третє, мають існувати прозорі вимоги до маркування, які вказуватимуть на підставі екологічних тверджень, пояснюючи, чи є твердження перевіреними чи заявленими самостійно.

Отримані дані також викликають питання про роль самих мереж супермаркетів у контролі претензій постачальників. Незважаючи на те, що роздрібні торговці запровадили певні ініціативи щодо сталого розвитку та взяли на себе зобов’язання, постійне поширення оманливих заяв свідчить про те, що ці заходи можуть недостатньо поширюватися на забезпечення точності екологічного маркетингу на рівні продукту. Покупці супермаркетів і менеджери категорій можуть застосувати суворіші вимоги до перевірки продуктів, які вони продають.

Групи із захисту прав споживачів використали ці висновки як доказ, що підтверджує їхні давні аргументи щодо суворіших правил маркування. Багато хто закликає до законодавства, подібного до правил інших країн, які встановлюють стандартизовані схеми екологічного маркування. Такі схеми нададуть споживачам надійну, порівнянну інформацію про вплив різних продуктів і брендів на навколишнє середовище.

Ширший контекст цього дослідження включає зростаючий інтерес споживачів до вибору раціонального харчування та екологічної відповідальності. Ця тенденція спонукала харчові компанії використовувати екологічні настрої серед покупців. Однак без належного регулювання та перевірки ці інтереси споживачів стають інструментом для оманливого маркетингу, а не рушійною силою справжнього покращення навколишнього середовища у виробництві та розповсюдженні продуктів харчування.

Заглядаючи вперед, висновки Інституту Джорджа свідчать про те, що австралійські споживачі не можуть покладатися лише на твердження на упаковці продукту, коли приймають екологічно свідомі рішення про покупку. Замість цього споживачі повинні шукати незалежні сертифікати від визнаних екологічних або екологічних організацій. Ці перевірки третьої сторони дають значно більше впевненості в тому, що екологічні заяви ґрунтуються на фактичних показниках ефективності, а не на маркетингових устремліннях.

Дослідження остаточно демонструє важливість прозорості, перевірки та регулювання для забезпечення того, щоб екологічні твердження в харчовій промисловості відображали справжнє прагнення до сталого розвитку. Поки такі системи не будуть міцно запроваджені, покупці повинні залишатися скептичними щодо екологічних повідомлень і шукати незалежно підтверджені сертифікати, щоб приймати справді обґрунтовані рішення про покупку відповідно до їхніх екологічних цінностей.