США розглядають суперечливий план переселення афганських біженців до ДР Конго

Уряд Сполучених Штатів зараз бере участь у дипломатичних дискусіях щодо суперечливої ​​пропозиції щодо переселення афганських біженців у Демократичну Республіку Конго, країну, яка вже стикається зі значними гуманітарними проблемами та триваючим конфліктом. Ця ініціатива є критичним моментом для тисяч афганців, які ризикували своїм життям, надаючи неоціненну допомогу американському військовому та урядовому персоналу протягом двох десятиліть присутності в Афганістані.

Афганці, які працювали разом із силами США, зокрема перекладачі, військові радники, урядовці та допоміжний персонал, тепер стикаються з надзвичайно важким становищем. Ці афганські союзники стикаються з дуже обмеженими варіантами: або погодитися на переїзд до роздираної війною Демократичної Республіки Конго, країни, яка переживає повсюдне насильство та нестабільність, або здійснити небезпечну подорож назад до Афганістану, де Талібан твердо встановив авторитарний контроль. Серйозність цього вибору підкреслює складні виклики, з якими стикаються Сполучені Штати під час виконання своїх моральних зобов’язань перед тими, хто підтримував американські операції.

Запропонована домовленість підкреслює ширші ускладнення навколо афганської кризи біженців, яка розгорнулася після швидкого захоплення Афганістану талібами в серпні 2021 року. Після хаотичного виведення американських військ десятки тисяч громадян Афганістану, які співпрацювали з урядом США, шукали притулку та захисту, побоюючись жорстокої відплати з боку Сили Талібану. Багато з цих осіб працювали перекладачами, охоронцями та адміністративним персоналом, що робило їх особливо вразливими для переслідувань під час правління Талібану.

Демократична Республіка Конго, незважаючи на те, що її обрано як потенційну країну транзиту для афганських біженців, стикається з власною серйозною гуманітарною кризою. Країна була спустошена внутрішніми конфліктами, позначеними територіальними суперечками та етнічним насильством, що призвело до переміщення мільйонів її громадян. Інфраструктура охорони здоров’я залишається недостатньою, а доступ до основних послуг у багатьох регіонах дуже обмежений. Можливості для отримання освіти обмежені, а економічні можливості практично відсутні для більшості жителів, не кажучи вже про новоприбулих біженців.

Ця пропозиція викликала значні дебати в дипломатичних колах і серед гуманітарних організацій. Критики стверджують, що розміщення афганських біженців у такому нестабільному середовищі суперечить міжнародним гуманітарним стандартам і викликає серйозні занепокоєння щодо безпеки та добробуту вразливих груп населення. Агентство ООН у справах біженців та різні правозахисні організації висловили застереження щодо здійсненності та доцільності такої домовленості, особливо з огляду на проблеми з безпекою в Демократичній Республіці Конго.

Переговори між Сполученими Штатами та Демократичною Республікою Конго є однією з кількох спроб знайти альтернативні рішення для вирішення проблеми безпрецедентного напливу афганських шукачів притулку, які потребують захисту. Традиційні західні країни зіткнулися з внутрішнім політичним тиском щодо прийому біженців, а деякі країни запровадили суворішу імміграційну політику або скоротили прийом біженців. Це створило вузьке місце в процесі переселення, залишивши тисячі громадян Афганістану в нестабільному тимчасовому житлі в сусідніх країнах.

Пакистан та Іран, сусідні з Афганістаном, уже прийняли мільйони афганських біженців, напружуючи їхні ресурси та соціальні служби до крайньої межі. Туреччина та інші країни регіону так само перевищили свої можливості для розміщення додаткових груп біженців. Міжнародне співтовариство намагається розробити комплексний підхід до розподілу тягаря, оскільки багатші країни Європи та Північної Америки демонструють небажання значно збільшити кількість своїх біженців.

Для громадян Афганістану, які допомагали американським силам, ситуація становить екзистенційну дилему. Багато з них володіють детальними знаннями про військові операції США, методи збору розвідданих і урядові структури — інформація, яка робить їх особливо привабливими мішенями для помсти Талібану. Програма спеціальної імміграційної візи (SIV), розроблена для полегшення переселення перекладачів з Афганістану та Іраку та інших союзників, страждає від бюрократичних затримок і недостатнього фінансування для задоволення величезного попиту.

Контрольований Талібаном Афганістан не приховував своїх намірів виявити та покарати тих, хто співпрацював з іноземними силами. Звіти правозахисних організацій документують систематичні пошуки колишніх урядовців, військовослужбовців та членів їхніх родин. Тим, хто не зможе втекти, загрожує страта, ув’язнення або жорстокі тортури. Цей контекст екзистенційної загрози змушує афганських біженців вибирати між поверненням до Афганістану та згодою на переселення до зруйнованої війною країни.

Переговори між американськими та конголезькими офіційними особами залишаються на попередніх стадіях, і численні логістичні та фінансові питання все ще потребують вирішення. Потенційні домовленості, ймовірно, передбачатимуть тимчасовий транзит через Демократичну Республіку Конго з остаточним переселенням до третіх країн. Однак невизначеність щодо часових рамок, можливостей обробки та надання гуманітарних послуг змусила багатьох афганських біженців хвилюватися за своє майбутнє.

Міжнародні правові рамки, що регулюють захист біженців, наголошують на принципі невидворення — забороні повертати осіб до місць, де вони зазнають переслідувань або небезпеки. Цей принцип теоретично виключав би примусове повернення афганських біженців до контрольованого Талібаном Афганістану. Проте пропозиція розмістити їх у Демократичній Республіці Конго викликає питання про те, чи таке переміщення адекватно відповідає духу міжнародного гуманітарного права, особливо з огляду на значні ризики для безпеки в цій країні.

Ширший контекст цієї проблеми відображає постійну боротьбу, з якою стикається міжнародна спільнота у вирішенні широкомасштабних криз переміщення. Оскільки мільйони людей переміщено через конфлікти в Сирії, Ємені, Україні та інших регіонах, глобальні спроможності щодо розселення біженців залишаються серйозно обмеженими. Ситуація афганських союзників, які шукають захисту, є прикладом трагічних наслідків, коли країни намагаються узгодити свої проголошені цінності щодо прав людини з практичними обмеженнями та політичними обмеженнями, з якими вони стикаються.

Поки тривають переговори, різні гуманітарні організації виступають за альтернативні підходи, які нададуть афганським біженцям безпечніші та стабільніші варіанти довгострокового переселення. Деякі пропозиції пропонують розширити програму SIV і збільшити квоти в відомих західних країнах, тоді як інші рекомендують посилити підтримку регіональних приймаючих країн, таких як Пакистан, де вже проживають мільйони громадян Афганістану. Ці альтернативи вимагатимуть збільшення зобов’язань щодо фінансування та політичної волі розвинутих країн.

Результат переговорів між США та Конго, ймовірно, створить важливі прецеденти для того, як міжнародне співтовариство вирішуватиме майбутні кризи переміщення, що стосуватимуться великої кількості вразливих груп населення. Чи реалізується ця домовленість і як вона зрештою вплине на тих афганських біженців, які допомагали американським силам, слугуватиме ключовим показником спроможності світу виконувати зобов’язання перед тими, хто пожертвував заради спільних справ.