США вагаються щодо мирного плану з Іраном без ядерної угоди

Дипломатичний ландшафт між Сполученими Штатами та Іраном досяг критичної точки, оскільки офіційні особи у Вашингтоні розглядають важливу пропозицію від Тегерана. Згідно з останніми повідомленнями, Білий дім не повністю відхилив пропозицію Ірану припинити обмеження на судноплавство через стратегічно важливу Ормузьку протоку за умови скасування американських економічних санкцій. Однак цей потенційний прорив затьмарюється фундаментальними розбіжностями щодо обсягу та параметрів будь-якої всеосяжної угоди між двома країнами.

Ормузька протока є однією з найважливіших морських перешкод у світі, через яку щодня проходить приблизно третина світової нафти. Здатність Ірану впливати або обмежувати рух через ці води дає країні значний геополітичний важіль у регіональних переговорах. Пропозиція послабити напругу навколо цього життєво важливого водного шляху свідчить про готовність Ірану брати участь у серйозному діалозі, однак умови таких переговорів залишаються спірними та складними.

Представники адміністрації США чітко дали зрозуміти, що, хоча вони готові вивчити пропозиції Ірану, будь-яка значуща угода не може обійти стороною ядерне питання, яке домінувало у двосторонніх відносинах протягом більше десяти років. Ядерна угода з Іраном, офіційно відома як Спільний всеосяжний план дій (JCPOA), залишається в центрі американської стурбованості щодо намірів Ірану та регіональної безпеки. Вихід адміністрації Трампа з цієї угоди у 2018 році докорінно змінив дипломатичну структуру, і наступним адміністраціям було важко орієнтуватися в ускладненнях, що виникли.

Поточна американська позиція відображає глибоко вкорінений скептицизм щодо того, чи є ініціатива Ірану щодо свободи мореплавства справжньою зміною в політиці чи просто тактичним маневром для отримання пом’якшення санкцій без суттєвих поступок щодо ядерних розробок. Представники Державного департаменту зазначили, що занепокоєння щодо розповсюдження ядерної зброї не можна відокремлювати або розглядати як другорядне питання на ширших переговорах. Адміністрація стверджує, що комплексні переговори мають стосуватися не лише програм збагачення урану та розробки зброї, але й механізмів перевірки та положень міжнародного моніторингу.

Важелі впливу Ірану на ці дискусії випливають з його контролю над критичними судноплавними шляхами та його продемонстрованої готовності підірвати глобальні енергетичні ринки. Попередні випадки, коли Іран погрожував або вводив обмеження на рух через Ормуз, викликали резонанс на міжнародних ринках нафти, впливаючи на ціни та енергетичну безпеку в усьому світі. Цей важіль дає іранським учасникам переговорів значну силу на переговорах, але американські чиновники не впевнені, що лише економічні стимули можуть призвести до довготривалих змін в іранській ядерній політиці.

Історичний контекст цих переговорів має важливе значення для розуміння поточного глухого кута. JCPOA, узгоджена за часів адміністрації Обами з міжнародними партнерами, включаючи Росію, Китай, Європейський Союз та інші, була розроблена для обмеження ядерної програми Ірану шляхом суворого моніторингу та матеріальних обмежень. Однак наступний вихід Америки створив вакуум у дипломатичних рамках і пожвавив зусилля Ірану щодо ядерної розробки. Після виходу з угоди Іран значно розширив свої можливості зі збагачення урану та скоротив співпрацю з міжнародними ядерними інспекторами.

Адміністрація Байдена висловила бажання повернутися до рамок JCPOA або домовитися про угоду-наступника, яка враховує проблеми Америки та союзників, водночас забезпечуючи Ірану шлях до зняття санкцій і міжнародної реінтеграції. Проте прогрес був мінімальним, обидві сторони звинувачували одна одну в непримиренності та недобросовісності. Іранська пропозиція щодо Ормузької протоки може бути спробою вийти з глухого кута, запропонувавши поступки з іншого, але пов’язаного питання.

Регіональні союзники, зокрема Ізраїль і члени Ради співробітництва Перської затоки, висловили власну стурбованість щодо будь-якої угоди, яка всебічно не стосується військового потенціалу Ірану та регіональних амбіцій. Ці країни розглядають іранську ядерну розробку не як ізольовану проблему, а як частину ширшої моделі дестабілізуючої поведінки на Близькому Сході. Їхня опозиція неадекватним угодам може ускладнити американські дипломатичні зусилля та створити додаткові обмеження для учасників переговорів.

Режим санкцій, запроваджений Сполученими Штатами, виявився економічно руйнівним для Ірану, сприяючи девальвації валюти, інфляції та обмеженню доступу до міжнародних фінансових систем. Цей економічний тиск може спонукати іранське керівництво шукати рішення шляхом переговорів, навіть якщо такі рішення вимагають значних поступок у ядерних питаннях. Баланс між отриманням максимальних поступок шляхом постійного тиску та створенням простору для продуктивних переговорів залишається центральною стратегічною дилемою для американських політиків.

Американські офіційні особи припустили, що пропозиція Ірану, хоча й потенційно позитивна як початкова точка, потребує суттєвої розробки та механізмів перевірки, перш ніж можна буде розпочати серйозні переговори. Сполучені Штати історично вимагали інтрузивних інспекційних протоколів і подовжених періодів моніторингу для забезпечення дотримання ядерних обмежень. Іран, навпаки, намагався захистити свій суверенітет і зберегти внутрішній промисловий потенціал за допомогою менш суворих заходів нагляду.

Дипломатичний графік цих переговорів залишається невизначеним, без чіткого кінцевого терміну для істотного прогресу. І Сполучені Штати, і Іран стикаються з внутрішнім політичним тиском, який ускладнює їхні позиції на переговорах. Американські політичні розбіжності щодо політики щодо Ірану та внутрішня опозиція всередині Ірану ядерним концесіям створюють зустрічний вітер для дипломатичного імпульсу. Ці внутрішні обмеження часто виявляються такими ж складними, як і зовнішні переговорні позиції, які займає кожна сторона.

Заглядаючи вперед, обережна реакція Білого дому на мирну пропозицію Ірану свідчить про те, що подальший рух вимагатиме більш повних поступок Ірану та чіткіших механізмів перевірки. Американські переговорники, схоже, прагнуть уникнути повторення попередніх дипломатичних невдач, коли обмеження були введені, але згодом порушені. Міжнародна спільнота, включаючи європейських партнерів і регіональних учасників, продовжує уважно стежити за цими подіями, визнаючи, що будь-яке вирішення ядерного питання Ірану має глибокі наслідки для глобальної безпеки та енергетичних ринків.

Зрештою, шлях вперед залежить від того, чи зможуть обидві сторони подолати фундаментальні розбіжності у своїх позиціях і визнати взаємні інтереси у зниженні регіональної напруженості. Іранська пропозиція щодо Ормузької протоки може бути конструктивним кроком, але американське наполягання на всеосяжних ядерних угодах відображає виправдані побоювання щодо довгострокових наслідків для безпеки. Поки тривають переговори різними дипломатичними каналами, міжнародне співтовариство чекає, чи зможе діалог подолати багаторічну недовіру та досягти стійкого рішення.